У багатьох громадах країни вже працюють фахівці із супроводу ветеранів та ветеранок війни.

Вони допомагають демобілізованим Захисникам та Захисницям розібратися у юридичних нюансах свого нового статусу та отримати передбачену законом підтримку щодо працевлаштування, житла, правової чи медичної допомоги.

Головне завдання фахівців супроводу – стати для ветерана чи ветеранки надійним провідником на шляху повернення у цивільне життя.

Сьогодні в різних областях працюють вже більше 1300 таких фахівців – це перша в Україні масштабна ініціатива, орієнтована на вирішення індивідуальних запитів ветеранів та ветеранок.

Як фахівець супроводу може стати другою після родини опорою для демобілізованого Захисника чи Захисниці, розповідаємо з досвіду співпраці 19-річного ветерана війни Максима Ніколайчука та його фахівчині супроводу Юлії Ілляш з Київщини.

У 18 років пішов добровольцем на фронт: «Я хочу захищати країну зараз»

Максим з дитинства мріяв стати військовим. У вересні 2023 року йому виповнилось 18, а вже у лютому 2024-го юнак із села Бзов Київської області був на бойових позиціях на Луганщині: підписав контракт для проходження військової служби у Збройних Силах України, обрав 3-тю штурмову. Родина була проти, але хлопець стояв на своєму: «Я хочу захищати країну вже зараз, а не чекати мобілізації у 25 років».

Максим Ніколайчук пішов на фронт добровольцем у 18 років. Фото надав Максим

День, коли втратив кінцівку, Максим досі пам’ятає майже по хвилинах. 

«Поранення я отримав 2 липня о 3.30 ранку на Луганщині. Якраз по радійці повідомили, що є 300-ий і треба допомогти витягнути. Я вийшов в поле і підірвався на міні. Ліва нога. Машинально, бо багато цьому вчились, наклав турнікет і на одній нозі дострибав до своїх, метрів 100 там було. Побратими мене зустріли, евак ­– і вже о 6 ранку я був прооперований. Втратив стопу та частину гомілки», ­– пригадує ветеран.

Ветеран війни Максим Ніколайчук під час реабілітації. Фото надав Максим

Повернувшись до рідного села після лікування та реабілітації, Максим взявся вирішувати бюрократичні питання щодо свого нового статусу. Звертатись за індивідуальним супроводом для ветеранів хлопець не планував, хоча і знав про таку можливість, але звик покладатись лише на себе.

До управління соціального захисту у селищі Баришівка ветеран приїхав, аби оформити посвідчення особи з інвалідністю. І випадково потрапив не в той кабінет. Так доля звела його з Юлією Ілляш – людиною, яка обрала для себе місію підтримувати ветеранів та ветеранок.

Вирішила направити свої уміння на підтримку ветеранів та ветеранок

Юлія ­– фахівчиня із супроводу ветеранів та ветеранок у Баришівській громаді Київської області. 12 років вона працювала в службі у справах дітей та сім’ї, а коли дізналася, що в громаді набирають тих, хто буде фахово займатися супроводом ветеранів\ветеранок війни та їхніх родин, одразу подала заявку.

«Якщо є люди, завдячуючи мужності яких живу я, живуть мої діти, ми маємо дах над головою, то свій потенціал все-таки маю направити для допомоги їм», – розповідає жінка. 

Нині Юлія Ілляш допомагає долати бюрократичні перешкоди та швидше отримати належну підтримку від держави уже 87 мешканцям громади. Працює не лише з ветеранами\ветеранками, а й з родинами загиблих Захисників та Захисниць.

Прийшов за посвідченням –  отримав юристів і варіанти грантів

Коли Юлія вперше побачила у стінах Центру підтримки ветеранів війни Максима, розплакалася: він ровесник її дитини. Молодий ветеран просто шукав, де оформити посвідчення людини з інвалідністю внаслідок війни, але поспілкувавшись з Юлею, зрозумів, що зможе тут отримати підтримку і в інших питаннях.

Ветеран Максим Ніколайчук разом із фахівчинею супроводу ветеранів війни Юлією Ілляш (зліва від Максима) в Центрі зайнятості. Фото: Центр підтримки ветеранів війни Баришівської громади Київської області

Разом розробили початковий план дій: вирішили спершу поставити Максима на облік для отримання житла чи компенсації та вивчити актуальні програми грантової підтримки ветеранів\ветеранок, адже хлопець мріє відкрити власну справу.

«Найбільший наш виклик в історії Максима – це домогтися, аби він отримав свій 1 млн гривень від держави. Йдеться про виплату, передбачену програмою «Контракт 18-24» для добровольців, які вступили на військову службу у віці до 25 років. – пояснює Юлія Ілляш. – Є певні нюанси з процедурою його звільнення з військової частини, і на сьогодні вже два адвокати працюють над справою».

Максим мріє про СТО, Юлія – щоб він вступив у виш

Повз село, де мешкає Максим Ніколайчук проходить траса Київ-Харків, сам він має фах автослюсаря, тож ідея для власного бізнесу готова: відкрити власну автомайстерню.

«Він все вже продумав. У цьому хлопцеві взагалі стільки скільки життєвої енергії, сили ­– він горить мрією про власне СТО. – ділиться Юлія. – Нам треба тільки з усіх сторін його підтримати, аби цей запал не пропав».

Виплата за програмою «Контракт 18-24» дозволить ветерану швидше відкрити автомайстерню, але поки над вирішенням цього питанням працюють юристи, Максим та Юлія вивчають грантові можливості для ветеранів та варіанти здобуття вищої освіти.

«Максим хоче одразу працювати. А я мрію, щоб він ще і вищу освіту здобув, – усміхається службовиця. – Вболіваю за нього, як за свою дитину. Поки ми ще на етапі перемовин щодо вишу, але ось уже будемо їхати в Центр зайнятості, дізнаватися, які у Максима є варіанти отримати допомогу на навчання. Це передбачено законом: військові та демобілізовані особи можуть отримати ваучери на навчання для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку праці».

«Я не Бетмен, щоб робити фантастичні речі, але знаю, де шукати допомогу»

Ветеран Максим та фахівчиня супроводу Юлія знайомі лише пару місяців, але за цей час фахове спілкування зміцнилося щирою дружбою.

«Максим нас (працівників Центру підтримки ветеранів війни – прим. ред.) навіть зі своєю дівчиною познайомив. А я одного разу допомагала ще й подарунок для неї обирати», – тішиться такою довірою ветерана Юлія Ілляш.

Зліва направо: Надія, дівчина Максима, фахівчиня із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Ілляш Юлія, ветеран Максим Ніколайчук а керівниця Баришівського центру підтримки ветеранів війни, Аліна Басенко. Фото надано Центром

Службовиця зізнається: не з кожним ветераном\ветеранкою вдається одразу вибудувати такий довірливий і дружній контакт, як з Максимом.

«Було таке, що один ветеран сказав, що ми – «непотрібна організація», бо не змогли допомогти йому отримати землю. Ну а як? Воєнний стан, це не в наших силах», – розповідає Юлія.

Завдання фахівчині із супроводу – не лише вирішити індивідуальні запити ветерана чи ветеранки, які до неї звертаються, а й до кожного знайти свій підхід, аби подальша комунікація була відвертою і довірливою. В цьому фахівчині дуже допомагає її перша освіта – Юлія дипломована психологиня.

«Коли тільки почала працювати з ветеранами, перший час мені важко було себе стримувати, щоб не плакати. – пригадує фахівчиня. – Зараз уже четвертий місяць моєї роботи. Я вже знаю, як правильно реагувати на найболючіше, як вислухати. Розумію, що я не Бетмен, і не можу робити фантастичні речі, але знаю, де шукати необхідну допомогу,  куди з якими питання телефонувати чи йти. І йду туди разом з ветеранкою чи ветераном».

З чим можуть допомогти фахівці супроводу? 

За результатами масштабного опитування у застосунку «Дія», найчастіше Захисники та Захисниці стикаються з такими перешкодами в отриманні належної їм державної допомоги:

• черги та надмірна бюрократія – 29.8% опитаних;
• необхідність збирати довідки з різних установ – 16.1%;
• брак зрозумілої та доступної інформації про послуги – 15.1%;
• відсутність єдиного алгоритму оформлення пільг – 13.1%.

Фахівці із супроводу ветеранів та ветеранок беруть на себе подолання цих перешкод: допомагають зібрати усі необхідні довідки, оформити документи, супроводжують у візитах до держустанов чи в поїздці до шпиталю.

«Інколи супровід потрібен навіть у поході до ЦНАПу. Коли ветеран чи ветеранка після контузії, їм буває важко швидко сприймати інформацію, тим паче розбиратися у якихось паперах.  – каже Юлія Ілляш. – Для цього є ми, фахівці супроводу ветеранів. Ми за них ведемо діалог, коли це необхідно».

На сьогодні фахівці супроводу ветеранів є ще не у всіх громадах, процес відбору та навчання таких спеціалістів постійно триває. До речі, до кінця вересня 2025 року ще можна подати заявку на участь у черговому етапі відбору на посаду фахівця із супроводу через вебплатформу е-Ветеран.

Загалом держава планує підготувати та працевлаштувати до 11 300 фахівців із супроводу в різних містах та селах. Передбачається, що один фахівець чи фахівчиня може одночасно вести до 35 звернень. Одним зверненням вважається опрацювання запитів ветерана чи ветеранки та членів їх родин.

Аби доступ до послуг фахового супроводу мали всі ветерани та ветеранки, незалежно від місця їх проживання, з червня 2025 року Кабмін запровадив принцип «екстериторіальності» у роботі фахівців супроводу ветеранів війни, демобілізованих осіб та їхніх родин.

Це значить, що тепер такі фахівці можуть працювати з ветеранами чи ветеранками віддалено, незалежно від місця проживання чи перебування. Це дозволяє оперативно надавати підтримку ветеранам\ветеранкам, які, наприклад, перебувають у шпиталі чи реабілітаційному центрі.

Як ветерану\ветеранці знайти фахівця супроводу?

Знайти вільних фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у конкретному регіоні можна через цифровий простір Ветеран Pro у застосунку «Дія».

Покрокова інструкція, як це зробити:

1. Відкрийте застосунок «Дія».
2. Перейдіть у розділ «Сервіси»→ «Ветеран Pro».
3. Оберіть опцію «Пошук фахівця».
4. Введіть: ПІБ, якщо шукаєте конкретного фахівця, або область та громаду, у якій хочете знайти фахівця та скористатися послугами.
5. Натисніть «Застосувати».
6. Ознайомтеся з переліком доступних фахівців: ПІБ, контактний номер, електронна пошта та установа, де працює фахівець. 

Державна програма фахового супроводу ветеранів війни закладає фундамент для всебічної підтримки Захисників\Захисниць та їхніх родин, але завдання суспільства зробити її відчутною скрізь: від організації якісних сервісів до поваги у повсякденному спілкуванні від роботодавців, колег, сусідів.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Повернення з війни — у кожного своє. Хтось може швидко повернутися до звичного життя, комусь треба час, аби звикнути до нових умов та стрімких змін.

Та яким би не було повернення — спорт допомагає полегшити цей шлях, бо повертає силу, впевненість і відчуття, що ти знову керуєш своїм життям. А також є одним із основних інструментів реабілітації та відновлення після хвороб, травм, поранень, довгої служби.

Так, одним Захисникам чи Захисницям стане в пригоді адаптивний спорт — тренування, які допомагають залишатися активними у житті й спільноті, попри отримані травми.

Або спорт ветеранів війни — цілий напрям, що гуртує ветеранів, ветеранок, їхні родини та стає простором підтримки та єднання спільноти, можливістю тренуватися професійно та навіть змагатися у всеукраїнських та міжнародних змаганнях.

У статті ми зібрали історії тих, хто через спорт — адаптивний чи ветеранський — зміг відновитися, знайти новий сенс та додаткову опору. А також розповімо, як приєднатися до таких можливостей.

Що це таке адаптивний спорт і як він може допомогти ветеранам? 

Після повернення до цивільного життя настає етап, коли ветерану чи ветеранці треба налагоджувати нову рутину, брати відповідальність за свій фізичний та емоційний стан. І це ідеальний час, аби знову, вперше чи по-новому інтегрувати спорт у своє життя.

“Важливо розуміти, що людина, яка мала травму або ж просто тривалий час служила війську і має «стандартний набір» військового (проблеми зі спиною, наслідки контузій тощо), для того, аби далі жити якісно, має рухатися значно більше, ніж це було до служби”, — каже Тарас Ковалик, керівник ветеранського відділу фонду “Повернись живим”.

Тарас — сам ветеран. У 2014 році під час звільнення міста Щастя Луганської області отримав кульове поранення. 

“Як людина з інвалідністю уже добре засвоїв, якщо я не тренуюся в залі, не займаюся спортом — стаю клієнтом лікарні та маю системно лікуватися, — ділиться ветеран. — Щоб цього не відбувалося, повинен займатися спортом регулярно. Тому  пропагую, щоб ми, ветерани, більше рухалися і шукали, що нам підійде найкраще серед різних видів адаптивного спорту і не тільки”.

Адаптивний спорт — це діяльність спортивних закладів та організацій, що забезпечує умови для комфортної участі людей з інвалідністю чи обмеженням повсякденного функціонування до активних занять спортом, як в індивідуальному, так і в командному форматі.

Керівник ветеранського відділу фонду “Повернись живим” Тарас Ковалик розповідає про можливості хендбайку. Фото: Центр Ініціатив ПЖ

Практично будь-який вид спорту може бути адаптований під конкретну групу людей, залежно від їхніх можливостей: наприклад, ручний волейбол чи баскетбол на кріслах колісних, ручний велоспорт, веслування на тренажерах, легка атлетика та регбі на візках, бочча тощо.

Адаптивний спорт дає можливість ветеранам та ветеранкам з інвалідністю не лише системно зміцнювати своє тіло, але й допомагає знайти спільноту зі схожими інтересами та місце, де можна реалізовувати свої амбіції.

Адаптивна стрільба з лука. Фото з сайту Центр Ініціатив ПЖ, автор Тім Пушкарук

Далі ділимося історіями українських військовослужбовців, яким спорт допоміг фізично та морально оговтатись після важких поранень.

Ольга “Висота”: спорт допоміг повернутися у стрій і піднятись на Кіліманджаро

До лютого 2022 року майстриня спорту з важкої атлетики Ольга Єгорова з Дніпропетровщини працювала тренеркою.

У перший день повномасштабного вторгнення дівчина вступила до тероборони Київщини. Тоді вперше за багато років спорт повністю зник з її життя.

“Виходити на пробіжку чи розминку між чергуваннями можна було, але я не уявляла собі це, коли все навколо виглядало, наче апокаліпсис. Відчувала, як день за днем втрачаю зв’язок зі своїм тілом”, — пригадує Ольга.

Лише за кілька місяців, коли Київщину звільнили, жінка дозволила собі виходити на короткі тренування. Водночас постало питання про її подальший шлях, адже добровольчі батальйони почали розформовувати та інтегрувати до складу Збройних Сил України.

“З тренуваннями я повернула контроль над своїм тілом. У мене був бойовий настрій і відчуття великої сили всередині. І я подала документи на оформлення в ЗСУ”, — розповідає Ольга.

Жінка долучилась до лав Surma Team, де отримала позивний “Висота”. 

Військовослужбовиця Surma Team Ольга “Висота” Єгорова. Фото Ольги

У 2023 році військовослужбовиця була поранена під час бойового виходу. Осколок ворожого снаряду поцілив їй у живіт. Ольга перенесла кілька операцій, та найважчим випробуванням для неї став вимушений лежачий режим.

“Я не могла прийняти той факт, що якийсь час не зможу рухатись. Розумію тих, хто почувається у лікарні, як у пастці. В тебе там замкнене коло можливостей: лежати, їсти, перевертатись — і все. Якщо ти тижнями мусиш просто лежати, легко можна загнати себе в таку психологічну яму, відчуття якої прибиває ще сильніше, ніж фізичні наслідки поранення, — розповідає “Висота”. — Мене відпустило, коли вперше приїхали побратими: розповідали про свої успіхи, поразки. І в моїй голові знову з’явилось ще щось, крім болю та самозакопування. Я відчула, що моє життя — в моїх руках”.

Ольга відновила легкі тренування, ще коли рана на животі повністю не затягнулась. А після реабілітації одразу повернулась на службу.

Наприкінці 2024 року “Висота” отримала запрошення приєднатися до групи українських військових з протезами ніг, які мали здійснити сходження на найвищу гору Африки — Кіліманджаро. Експедицію організовували в межах медійного проєкту “Друге дихання”.

До старту залишалося 4 місяці, тож Ольга готувалась до сходження у перервах між бойовими виїздами.

1 лютого 2025 року Ольга разом з чотирма діючими військовими та ветеранами з протезом нижньої кінцівки піднялася на найвищу вершину Африки та встановила там прапор України.

Військовослужбовиця Surma Team Ольга “Висота” Єгорова та четверо ветеранів з протезами на вершині Кіліманджаро. Фото: “Друге дихання”

“Що б ти не зробив — чи то пробіжку, чи якусь розтяжку – це дуже цінне відчуття, що ти робиш щось правильне для себе. І ще це про самовпевненість. Впоравшись з лінню та слабкістю — ти починаєш себе поважати. І це потім впливає на все твоє життя”, — каже Ольга.

Роман “Добряк”: бокс і сальто на одній нозі 

Коли почалося вторгнення, тренер зі змішаних єдиноборств (ММА) та ультрас київського “Динамо” Роман Колесник одразу активно долучився до оборони країни.

У травні 2022-го спортсмен з позивним “Добряк” наступав на  ворожі позиції у складі 3-ої штурмової бригади.

“По нашій групі відпрацьовував танк. Третій снаряд прилетів біля мене і побратима. Мою праву ногу вниз по литці буквально розшматувало, — пригадує “Добряк”. — Коли у Покровську в шпиталі лікарі зібрались біля мого ліжка з сумними обличчями, я одразу все зрозумів. Кажу їм: «Відрізайте. Все розумію. Все нормально». 

Вже на наступний день після ампутації, питав лікаря, чи можна мені пересуватись на милицях. У крісло колісне дуже не хотів сідати навіть на якийсь час”.

Ветеран війни Роман “Добряк” Колесник. Фото зі сторінки Романа

Загалом “Добряк” переніс 10 операцій. Попри застереження лікарів ще в лікарні відновив тренування: робив відтискання і боксував на одній нозі.

“Поставив собі мету: я знову робитиму сальто. Ще коли у мене не було протеза, ходив у батутний парк в Києві і робив цей трюк. 

Знову почав боксувати. Зараз я тренуюсь у Івано-Франківську поруч з професійними боксерами, які готуються на чемпіонати. Коли ти поруч з сильнішими за тебе – сам стаєш сильнішим”, — переконаний ветеран.

Роман “Добряк” Колесник (справа) боксує на рингу. Фото зі сторінки Романа

Роман багато років змагався на рингу як майстер ММА, але навіть у такого досвідчено бійця бувають дні, коли запал згасає. 

“Нічого не хочеться — ні працювати, ні їсти, ні спати. І тренуватись насправді теж не хочеться. Але я себе змушую. І коли я потім виходжу з зали, я відчуваю, що всі важкі думки вийшли з моєї голови. Ти попотів, поспілкувався з людьми – і вже почуваєш себе краще”, — каже ветеран.

Роман теж був серед групи діючих військових та ветеранів, яка піднялась на Кіліманджаро у лютому цього року. І відтоді в рамках руху Second Wind Club організовує для ветеранів та ветеранок з протезами походи в гори та сплави на рафтах.

“Приходили хлопці з протезами, які казали: “Я ще ні разу не був на протезі на такому камінні, я тут метр пройшов — і вже в шоці”. Були хлопці, в яких обох ніг немає, були хлопці на протезі вище коліна. І так — їм було дуже важко. 

Ми один одному допомагали, хтось комусь рюкзак ніс, хтось воду подавав. Але подолавши цю складну дистанцію, ці хлопці розуміли, на що вони здатні, хоча до того могли зовсім не вірити в себе.

Велику роль грає жага до того, щоб робити неймовірні речі. Те, про що хтось каже, що це неможливо. Я в таких викликах завжди максимально закушуюсь і роблю все, аби зробити неможливе можливим”, — ділиться “Добряк”.

Влітку 2024 року Роман Колесник  пройшов понад 50 км у горах, щоб зібрати 1 000 000 гривень на армію. Фото зі сторінки Романа

Спорткемпи та ветеранські команди: як буде розвиватися адаптивний спорт в Україні?

Цього року Україна на законодавчому рівні визнала адаптивний спорт окремим напрямом розвитку фізичної культури в країні. Це створює чіткі державні гарантії для ветеранів з інвалідністю у доступі до спортивних послуг і можливостей для відновлення.

“З кожним роком ветеранський адаптивний спорт розвивається в Україні все швидше. Водночас потрібно розуміти, що це тільки зачатки цієї культури та її системності в нашій країні, — пояснює Тарас Ковалик, керівник ветеранського відділу фонду “Повернись живим”. — В одному регіоні може бути, наприклад, секція з баскетболу на кріслах колісних, а в сусідньому — ні. Тож ми разом із Міністерством у справах ветеранів просуваємо ідею того, що спортивні табори для відновлення ветеранів мають бути облаштовані по всій країні. Щоби ветерани приїжджали туди тренуватися і знайомитися з різними видами спорту під наглядом професійних тренерів, за підтримки реабілітологів, фізичних терапевтів та психологів”.

Аби втілити цей задум якісно та системно, потрібні  фахівці відповідного профілю та бажання громад шукати місця під табори і долучатися до їх організації.

“В деяких регіонах загалом є інфраструктура, де вже можна такі кемпи робити. Важливо, щоб місцеві громадські організації та ветеранські спільноти навчилися організовувати такі табори самостійно. І, звичайно ж, на це потрібні кошти. Ми працюємо над тим, щоб і місцевий, і всеукраїнський бізнес, і  міжнародна спільнота бачили в цьому виді відновлення українських ветеранів потенціал і вкладали туди ресурси”, — коментує Тарас Ковалик.

Українські ветерани під час змагань з баскетболу на кріслах колісних. Фото з сайту Центр Ініціатив ПЖ

  Крім того, керівник ветеранського відділу фонду “Повернись живим” наголошує, що важливий розвиток саме командних видів спорту ветеранів війни та адаптивного спорту: 

“Командний спорт дуже добре соціалізує ветеранів та ветеранок та гуртує нові спільноти. Цього року ми фокусуємось на волейболі сидячи та баскетболі на кріслах колісних. В кінці серпня буде табір, а потім і  змагання з регбі на кріслах колісних, куди я дуже всіх запрошую. Це буде неймовірне свято життя і неймовірні емоції! Прохання до всіх новачків: довіртесь нам і зголосіться на участь. Ми допоможемо, підтримаємо, навчимо. Все зробимо для того, щоб ви отримали незабутні враження.

А вже в грудні запрошую на масштабні мультиспортивні змагання. Вперше будуть широко представлені ветеранській спільноті такі види спорту, як піклбол (поєднує елементи тенісу, бадмінтону та настільного тенісу) та  лазер-ран (поєднує переміщення та стрільбу з лазерного пістолета). Чекаємо на вас!”

Де шукати спортивні секції та змагання для ветеранів?

У деяких містах уже є адаптовані тренажерки, а багато ветеранів затято змагаються на чемпіонатах з ручного волейболу чи регбі на кріслах колісних.

Зібрали перелік ресурсів, де можна зручно знайти свій формат активностей:

• Регіональний календарний план спортивних змагань та заходів зі спорту ветеранів війни на 2025 рік.

У ньому зібрано інформацію про заплановані турніри, змагання та навчально тренувальні збори.

• Перелік спортивних закладів, які працюють за програмою “Ветеранський спорт”. 

У понад 500 закладах можна використати кошти за державною програмою. Це 1500 грн щокварталу на заняття в спортивних залах чи басейнах. Подати заявку на отримання коштів треба через “Дію” до 20 числа першого місяця кварталу. 

• Платформа “Наші тут” від Центру ініціатив “Повернись живим”. 

Тут є інтерактивна карта локацій для відновлення ветеранів через спорт, а ще – календар найближчих походів у гори чи таборів для ветеранів та ветеранок,  які організовує Центр.

• Єдиний календарний план спортивних змагань та заходів зі спорту ветеранів війни на 2025 рік. 

Тут зібрано інформацію про всеукраїнські та міжнародні спортивні змагання для ветеранів та ветеранок, включаючи кіберспорт.

• На сторінці Second Wind Club можна відслідковувати анонси безоплатних водних сплавів, походів у гори, які влаштовує ця спільнота для ветеранів та ветеранок.

Якими б не були стосунки зі спортом у житті до війни, після повернення у цивільне життя він може стати для ветеранів та ветеранок одним із найдієвіших способів зміцнити своє тіло, реінтегруватися в суспільство та мати додаткову опору.

Варто лише знайти для себе той спорт, який даруватиме і задоволення, і мотивацію. 

Інфокампанія “Можливості для ветеранів та ветеранок” реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.