Незважаючи на те, що для багатьох психічних розладів доступне ефективне лікування, люди з цими проблемами часто страждають через упереджене ставлення, соціальну ізоляцію та порушення їх прав.
Це пов’язано з тим, що в суспільстві існують поширені міфи та недостовірні уявлення, що люди з психічними розладами небезпечні, непередбачувані, потребують ізоляції; що вони відрізняються від інших людей і не можуть бути повноцінними членами громади чи спільноти. Таким чином, психічний розлад часто сприймається як вирок або як тавро.
Це явище описується поняттям “стигма”, яке походить з грецької мови та означає – “відмітка”, “знак”, “тавро”. Отже, стигма – це негативно забарвлений ярлик, асоціація людини з чим-небудь ганебним, непрестижним, відразливим.
У сфері психічного здоров’я термін “стигма” розглядають як особисте ставлення до осіб з психічними розладами, яке призводить до упереджень та дискримінаційної поведінки.
Стигму формують три елементи:
Знання
Під знаннями мається на увазі відсутність розуміння, попередній негативний досвід та ігнорування. Ігнорування полягає у тому, що люди часто не звертають уваги та не помічають людей з психічними розладами, оскільки вважають їх лінивими, як у випадку депресії, чи навіть небезпечними, як у випадку незрозумілої поведінки. А попередній негативний досвід спілкування з людиною з психічним розладом може сформувати думку, що всі люди з психічними розладами чинять чи поводяться так само. Така внутрішня позиція не дозволяє побачити індивідуальні потреби конкретної людини з психічним розладом, попри те, що усі люди різні та мають різні потреби. Тому навіть один і той самий розлад в кожної особи проявляється по-різному.
Ставлення
Під ставленням мається на увазі саме упередження у ставленні до людей з психічними розладами.
Поведінка
Під поведінкою мається на увазі дискримінаційна поведінка, ізоляція або сегрегація (відокремлення) людей з психічними розладами від сім’ї, громади, суспільства.
Причини виникнення та вплив стигми
Важливо зрозуміти, що стигматизація зі сторони суспільства або громади, окрім недостатніх знань та невдалого попереднього досвіду, може бути захисною реакцією, яка виникає у відповідь на страх. Водночас страх часто викликають речі, яких ми не розуміємо або не можемо пояснити. Якщо людина дивно поводиться (наприклад, через психічний розлад), вона може відрізнятися від звичного образу представника спільноти. Це, в свою чергу, є викликом ідентичності спільноти. Така людина може сприйматися іншими як чужа або загрозлива. Відповідно, представники спільноти неусвідомлено починають захищати власну ідентичність. Отже, найчастішою причиною стигми є низька обізнаність, нерозуміння та страх перед психічним розладом.
Таким чином, соціальна стигматизація – це соціальне знецінення особи через певні її особливості, які виражено дискредитовані.
Отже, люди, які піддаються стигматизації, часто:
1. не можуть мати рівних прав та можливостей з іншими,
2. залишаються соціально ізольованими чи бездіяльними,
3. потерпають від вигнання, насмішок та знущань,
4. не отримують необхідних соціальних, медичних та освітніх послуг.
Отже, стигматизація людей із психічними розладами призводить до серйозних, негативних та довготривалих наслідків для них. Вона породжує відчуття сорому, провини, безнадії, страху та стресу. А це в свою чергу призводить до того, що люди, які мають психічні розлади, не звертаються по допомогу, оскільки бояться бути об’єктом насмішок чи бути відстороненими спільнотою. Крім того, стигматизація в цілому впливає на почуття самоцінності людини та є одним із чинників скорочення тривалості її життя.
Негативний вплив стигми також проявляється в тому, що вона:
- ускладнює процес одужання та відновлення,
- може призвести до жорстокого поводження з особою, яка піддається стигматизації,
- порушує стосунки в родині та громаді.
Як стигма впливає на людину
Тривога та “реакція уникнення”
Лікарі часто можуть відчувати тривогу щодо спілкування з людьми з психічними розладами, тому що поведінка таких людей може бути незвичною для них (наприклад, вони можуть розмовляти самі з собою, недоречно посміхатися, щось постійно бубоніти собі під ніс), а такі прояви можуть лякати медичних працівників, викликати подив або відчуття небезпеки.
Це призводить до так званої “реакції уникнення”, яка полягає у відсутності бажання спілкуватися з людьми, які мають психічні розлади та намагатися уникати взаємодії з ними. А це ще більше підвищує рівень тривоги у лікарів.
Отже, медичним працівникам важливо розуміти, як зменшувати свій рівень тривоги при взаємодії із пацієнтами, які мають психічні розлади.
Важливо:
- ставлення з повагою і розумінням до людей з психічними розладами,
- набуття досвіду в використанні навичок ефективної комунікації.
Все це сприятиме формуванню успішної взаємодії між лікарем та пацієнтом, що в свою чергу буде знижувати рівень тривоги та невпевненості самого лікаря.
Таким чином, кожен медичний працівник безпосередньо може впливати на зменшення негативного впливу стигми на людей із психічними розладами.
Роль медичного працівника у подоланні стигми
Ви вже зрозуміли, що особливістю комунікації з пацієнтами з психічними розладами є те, що часто їм соромно говорити про свої розлади. Тому лікарю важливо спростовувати міфи, помилкові стигматизуючі судження та створити умови довіри та безпеки, за яких пацієнту буде комфортно говорити про свої проблеми, переживання та психічні або неврологічні розлади.
Коли лікар етично спілкується з людьми, які мають психічні розлади, етично обстежує їх та надає їм допомогу, а також здійснює подальший супровід, це сприяє процесу лікування, одужанню та відновленню пацієнтів із психічними розладами.
Водночас, надання допомоги так само, як і при будь-якому фізичному порушенні, у приязний, етичний спосіб, з повагою до гідності особи, буде сприяти встановленню добрих стосунків між лікарем та пацієнтом, розвінчувати міфи про проблеми з психічним здоров’ям та знижувати рівень стигми.
Крім того, етичність, гідне ставлення до людей з розладами було зафіксовано міжнародною спільнотою у “Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю” (далі Конвенція). Україна ратифікувала цю Конвенцію ще у 2009 році, приєднавшись таким чином до цивілізованого світу, який поважає, підтримує та захищає права людини, особливо права людини осіб з інвалідністю.
Кожна людина, незалежно від стану свого здоров’я, заслуговує на повагу до себе та гідне ставлення. Отже, люди з психічними розладами потребують такого самого ставлення, як і люди з фізичними проблемами.
Отже, для подолання стигматизації людей із психічними розладами, медичний працівник має ставити перед собою такі задачі:
- підвищувати рівень своєї обізнаності про психічні розлади,
- формувати критичне мислення,
- використовувати лише достовірну інформацію,
- змінювати своє ставлення до пацієнтів з психічними розладами,
- популяризувати шляхом психоосвіти науково-доказові джерела інформації стосовно проблем з психічним здоров’ям серед пацієнтів та їх родин в медичному закладі та громаді.
Реалізація цих завдань буде найкраще відображена у змінах, які медичний працівник демонструватиме в своїй діяльності.
Зміни в знаннях
Зміни в знаннях можуть виглядати ось так: “Я знаю, що люди з психічними розладами є особливо вразливими та частіше піддаються насиллю, вони швидше помирають через те, що вчасно не отримують необхідної допомоги. Я знаю, що повага до гідності пацієнта сприяє кращій взаємодії з ним та збільшує його прихильність до лікування, а, отже, і результатів лікування”.
Зміни у ставленні
Зміни у ставленні можуть виглядати таким чином: “Я ставлюся з повагою до усіх людей з ким комунікую – до пацієнтів, родичів, колег. Я знаю, що добре ставлення до людей з психічними розладами буде сприяти покращенню допомоги цим людям, а, отже, й кращій ефективності моєї роботи”.
Зміни в поведінці
Зміна в поведінці буде проявлятися так: “Я спілкуюся зрозумілою для пацієнта мовою, використовую добрі навички комунікації, з розумінням та емпатією ставлюся до внутрішніх переживань та скарг людей з психічними розладами та до їх близьких. Я пояснюю колегам та родичам етичні та такі, що підтримують гідність людини, способи висловлювань та поведінки з людьми, які мають психічні розлади. Також, я використовую науково підтверджені втручання для досягнення кращих результатів допомоги”.
Ефективна комунікація – це не просто обмін інформацією. Це ще й розуміння емоцій, ідей, пересторог та потреб людини, з якою відбувається спілкування. Для лікаря ефективна комунікація – це ключова складова для формування довіри та прихильності пацієнта до лікування. Таким чином, в медичному середовищі потреба у використанні навичок комунікації особливо актуальна, так як від такої взаємодії залежить якість життя та здоров’я пацієнта.
Завдяки правильно побудованій комунікації пацієнти:
- частіше залишаються задоволеними лікарем та процесом лікування,
- краще запам’ятовують, розуміють та виконують рекомендації,
- швидше відчувають полегшення симптомів та фізичного самопочуття.
Таким чином, результати лікування покращуються. Крім того, лікарі також безпосередньо відчувають позитивний вплив від використання ефективної комунікації. Дослідження показують, що використання відповідних навичок комунікації допомагає лікарям відчувати менше стресу та отримувати задоволення від своєї роботи.
Докладніше за посиланням: https://academy.nszu.gov.ua